ВО "Свобода"

ENG

15 березня 2016
Карпатська Україна як лакмус волелюбності української нації
Карпатська Україна як лакмус волелюбності української нації

Члени Сойму Карпатська Україна
Члени Сойму Карпатська Україна

15 березня 1939 року в Хусті відбулося перше засідання Сойму Карпатської України, в ході якого було проголошено її державну самостійність. Того ж дня було ухвалено й Конституцію, яка передбачала республіканський устрій із президентською формою правління. Державною мовою в Карпатській Україні було визначено українську, а державними символами - герб (червоний ведмідь на лівому срібному півполі, чотири сині і три золоті смуги у правому півполі, тризуб із хрестом на середньому зубі), синьо-жовтий стяг і славень "Ще не вмерла Україна". Президентом Карпатської України став Августин Волошин, Прем'єр-міністром - Юліан Ревай. Головою Сойму обрали Августина Штефана, а його заступниками - Степана Росоху та Федіра Ревая.

Про те, що передувало проголошенню Карпатської України, ми дізнаємося з різних історичних джерел. Так, перш за все, варто пригадати, що внаслідок Сен-Жерменської угоди 1919 року Закарпаття увійшло до складу Чехословацької Республіки як автономної її частини з власним парламентом (Соймом). Тоді ж Закарпаття було назване "Підкарпатською Руссю". Отже, край нібито мав привілеї керувати питаннями освіти, релігії, культури та мав окремі органи самоврядування. Але, попри все, вся повнота влади була в руках губернатора, призначеного Прагою. Права, які на папері мала автономна Підкарпатська Русь, на жаль, не брало до уваги керівництво Чехословацької Республіки.

За поступової українізації та діяльності ОУН у 30-х роках ХХ століття на території Закарпаття активізувалося громадське й політичне життя. Тоді за першість боролися два табори: русофіли, які намагалися наслідувати Росію, та український національний рух. З часом український національний напрям почав суттєво розширювати свої царини впливу: відкривалися школи, просвітницькі товариства, значно зросла кількість україномовної преси та укорінився український правопис. Саме ці вияви проукраїнських настроїв населення Закарпаття стали рушійною силою для посилення українських національно-патріотичних сил. Власне, проголошенню самостійності Карпатської України сприяла криза в керівних колах Чехословацької Республіки. Чи було б це можливо без активної просвітницької діяльності? Чи не стала українізація населення головним каменем, через який перечепився уряд Чехословацької Республіки, а згодом і полетів шкереберть? Безумовно, наполеглива праця освітян і проукраїнських священників, діячів ОУН та пересічних борців за українську ідею зробили можливим утворення Карпатської України. Відомо, як, відчуваючи наближення кінця чинного правління, табори русофілів та поборників українства, що воювали між собою, підписали спільну декларацію щодо української автономії, яку передали до чеського уряду. Відомо, що того часу виступили проти автономії лише найзапекліші вороги всього українського - комуністи.

11 жовтня 1938 року Підкарпатська Русь, нарешті, проголосила власну автономію та утворила власний уряд на чолі з Андрієм Бродієм, якого майже відразу й зняли за про угорські погляди. Одним із державних секретарів автономної республіки став лідер українського табору А. Волошин. 26 жовтня того ж року його призначили Прем'єр-міністром. Тоді ж, за рішенням Віденського арбітражу до Угорщини перейшли південні райони Словаччини і Карпатської України з містами Ужгород, Мукачеве та Берегове. Столицею Карпатської України став Хуст. До речі, назва "Карпатська Україна" була затверджена урядом Волошина ще у грудні 1938 року. Внаслідок реформ у всіх школах було запроваджено обов'язкове вивчення української мови, відкрито низку українських гімназій і навіть розпочалися роботи з відновлення власної кіностудії. Державне військо також зазнало змін і було назване "Карпатська Січ".

На жаль, як держава Карпатська Україна мала надто короткий період існування. Того ж дня, коли було проголошено остаточну її самостійність, відбувся напад Угорщини на українські землі. На Красному Полі відбулася кривава битва "Карпатської Січі" із загарбниками, яка через нестачу зброї та кількісну перевагу ворожого війська закінчилася поразкою українського війська. Але, незважаючи ні на що, створення та існування Карпатської України було і є тим визначальним фактом, тим державним, ледь не утопічним, але сміливим проявом, який засвідчив усьому світові велич духу української нації. Одне лише втілення в життя самостійної держави в умовах тотальної окупації, постійного тиску зовні та зсередини зібраного по частинках в одне ціле краю, говорять за всі покоління українців: нас не здолати! З таким прагненням незалежності наша нація приречена на майбуття у єдиній, цілісній і соборній державі на своїй із діда-прадіда землі.

Слава героям Карпатської України!

Вічна пам'ять загиблим у визвольній українській боротьбі!

Прес-служба ВО "Свобода"