ВО "Свобода"

ENG

6 грудня 2014
20-ті роковини чергової зради
20-ті роковини чергової зради

6 грудня 1994 року в Будапешті було підписано документ, який зобов'язав Україну відмовитися від ядерної зброї. Світ боявся молодої держави, що мала третій за розмірами у світі ядерний арсенал. В обмін на це Україні обіцяли гарантії безпеки з боку трьох держав ‒ США, Великої Британії та Росії. Тодішнє керівництво держави на чолі з президентом-комуністом Кравчуком з радістю погодилось на умови меморандуму. Враховуючи події, які відбулися після підписання цього документу, розуміємо, що це був цілеспрямований крок на шляху повного знищення українського війська, яке здійснювали комуністи та їхні спадкоємці у постсовєцькій Україні.

Країна, яка відмовилась від ядерної зброї мала б розвивати інші роди військ, аби забезпечити собі надійний захист. Натомість керівництво держави планомірно знищувало Збройні Сили України, розкладаючи та розпродуючи армію з середини. Вважати, що це відбувалось повністю стихійно ‒ наївно. Генштаб української армії кишів та досі кишить агентурою ФСБ.

Восени 2003 року виник конфлікт довкола острова Тузла, що міг перерости у збройне протистояння. Москва розпочала дії, якими посягала на цілісність кордонів України. Це вже стало грубим порушенням Будапештського меморандуму з боку країни-гаранта. Весною 2014 року російська армія окупувала Крим, а потім розпочала війну на Донбасі. Спершу нерегулярними підрозділами під кураторством Генштабу ЗС РФ, а на початку осені, коли українське військо робило значні успіхи і добивало терористів, здійснила вторгнення регулярними військами, що значно змінило ситуацію на Донбасі.

Інші країни-гаранти Будапештського меморандуму фактично проігнорували події в Україні, забувши про свої зобов'язання. Їхня допомога Києву обмежилась заявами про стурбованість. Війна на сході триває вже більше півроку і чекати якоїсь військової допомоги від США чи ЄС ‒ це самообман. Справа визволення Донбасу ‒ це суто проблема самих українців. Єдині, від кого ми можемо чекати допомоги, ‒ це від поневолених Москвою народів Чечні, Сибіру, Східної Пруссії, які можуть відтягнути на себе частину ворожих сил.

Війна на Донбасі, швидше за все, у підсумку закінчиться або в Чопі, або в Москві. Навіть якщо цієї зими конфлікт вдасться заморозити, то рано чи пізно війна знову запалає з новою силою. Тому слід, не чекаючи закінчення війни, відновлювати боєздатність війська і готувати його до нових, ще більш запеклих битв у найрізноманітніших умовах: контрнаступів і навіть партизанської боротьби. Одними з найважливіших елементів військової реформи має бути створення потужного народного резерву, що неможливо без ухвалення закону про вільне володіння зброєю, та відновлення ядерного статусу країни.

Використання ядерної зброї є однозначно негуманним, оскільки знищує разом з силами ворога і мирне населення та комунікації в районі бойових дій. Але слід усвідомити, що гуманізм ‒ це останнє, чого можна чекати від Москви у війні. З іншого боку цю зброю застосовувати не обов'язково ‒ сам факт її наявності в Україні буде стримуючим фактором для будь-якого агресора.

Юрій Черкашин, голова Всеукраїнської молодіжної громадської організації "Сокіл"