ВО "Свобода"

ENG

15 січня 2015
Олег КУЦИН: Я завжди знав, що ця війна колись таки буде. Інтерв'ю після поранення на передовій
Олег КУЦИН: Я завжди знав, що ця війна колись таки буде. Інтерв'ю після поранення на передовій

6 січня, напередодні Святого вечора, в селі Піски під Донецьком був поранений командира добровольчої чоти "Карпатська Січ", виконувача обов'язків голови Донецької обласної організації ВО "Свобода" Олега Куцина. Нині "Кум" (позивний Олега Куцина) у Дніпропетровську в лікарні ім. Мечнікова ‒ лікарі доправили його сюди з передової, надавши першу допомогу спочатку у медично-санітарній частині батальйону "Дніпро-1", а опісля ‒ у райцентрі. В Олега Куцина розірвана нога, він уже пережив кілька операцій. "Лікарі кажуть ‒ ходити буду", ‒ запевняє оптимістично. Телефонне інтерв'ю вдається записати лише пізно ввечері, коли свободівець відходить після чергового, як він сам його називає, міні-оперативного втручання…

‒ Олеже, як то сталося? Поранення, маю на увазі…

‒ Ми здійснювали так званий плановий обхід позицій. Зараз нібито перемир'я, але, як бачите, мене поранили. І в наступні дні також відбувалися обстріли місць базування саме "Карпатської Січі", зокрема розбомбили намет, у якому згоріли і наша зброя, і амуніція. Потужно били також по тих позиціях, де наші хлопці перебувають під землею. Ще раніше поранили комісара 93 бригади ‒ тоді вже стріляли прицільно по них. Себто ворог, схоже, знає про наші місця дислокування. За період "перемир'я" він все прорахував, вивчив за допомогою безпілотників. Втім, те, про що я говорю, ‒ це так було до позавчорашнього дня. А від учора пішла масована атака по великому периметру з усіх видів артилерійської зброї ‒ і "Градів", і мінометів, і гаубиць. Відбуваються також прориви диверсійних груп, але наші хлопці успішно дають з ними раду… Ну, поки що.

‒ Оте перемир'я. Як його сприймаєте особисто Ви?

‒ Що більше в людини інформації, то об'єктивнішою є оцінка подій. Я можу говорити винятково зважаючи на той обсяг інформації, яким володію. Командування, очевидно, має інформації більше, тож логіку його дій мені важко оцінювати та розуміти. Але те, що ворог більш ефективно використовує перемир'я для перегрупування, накопичення сил, для вивчення наших позицій та отримання розвідданих ‒ це однозначно. Саме в цьому бачу найбільшу загрозу. Згідно з тою інформацією, яку ми маємо, кількість зброї і техніки у ворога уже така ж, як в української армії. Тобто напхали сюди стільки бронетехніки, що вельми непросто буде піти на неї лоб в лоб. Вважаю, нам треба накопичити сили. Добре було б домовитися з Заходом, аби сюди прийшли новітні воєнні технології. Щоправда, це вимагає часу, навіть і для навчання особового складу. Тому певний сенс в перемир'ї є. Але наскільки ефективно ми його використовуємо ‒ це вже інше питання. Мені здається, що ми просто щось вичікуємо. А вони ‒ планують та прицільно використовують "тишу" у військових цілях.

‒ Перші мужі держави нам кажуть, що перемир'я потрібне тому, що ми не маємо достатньо потуги, достатньо сил для війни.

‒ Потуги та зброї є достатньо, і бойовий та патріотичний дух дуже високий. Інше питання, що з Росії навезли купу зброї. Коли мова про ворога ‒ ідеться не про якусь міфічну армію лугандонів чи деенерівців ‒ мова про фахову російську військову машину. Тут, в Україні, численні росіяни-фахівці, які вже пройшли не одну війну. Саме вони стоять із серйозною технікою і на кордонах, і всередині країни.

‒ Як думаєте ‒ як розвиватимуться події далі?

‒ Думаю, що до весни з боку ворога будуть постійні локальні бої, спроби намацувати слабкі місця, розвідки боєм, можливо спроби захопити певні стратегічні населені пункти, висоти чи дороги ‒ тобто ворог це робитиме періодично. Також перегруповуватиме війська з метою накопичити силу. Мені здається, ми зараз трохи втратили ініціативу. І якщо до перемир'я українська сторона іще ініціювала диверсійні та розвідувальні акції, то зараз це переважно робить ворог.

‒ А як ставиться до нас місцеве населення, адже зомбування російської пропаганди, наскільки мені відомо, там не припиняється ані на мить…

‒ Я рідко перебуваю глибоко в тилу, але от в тій 40-50-кілометровій зоні, в якій повсякчас буваю, ‒ справді не зустрічав ні українського телебачення, ані слідів бодай якоїсь української інформаційної політики. От у Пісках всі 12 каналів ‒ так звані "сєпарські". В Слідові, де я лежав у лікарні, ‒ показували або російські канали, або сепаратистські. В Курахово, де ми базуємося, теж нема жодного українського каналу. Тобто інформаційно ми дуже програємо. Тому, певно, і не маємо суттєвого збільшення підтримки місцевого населення. Тобто ця підтримка певною мірою, звісно, є і відчувається, але маємо визнати, що ніяк не працюємо на противагу запущеній з Росії пропагандистській машині. Ми не виробили ніякого механізму протидії.

‒ Дивно, що сепаратисти вже мають свої телеканали…

яякий тільки може бути. Його інформаційним продуктом щодня накачується місцеве населення. Останній фейк, який активно мусолиться, ‒ це про жіночку, яка заявила, що її чотирирічного сина нібито вдягають в одежу Путіна і стають в чергу аби ґвалтувати. Маячня, але це все "хавають", споживають…

‒ Розкажіть про "Карпатську Січ"…

‒ Ми зараз на передовій. Займаємо позиції нарівні з іншими добровольчими батальйонами. Співпрацюємо із "Запорізькою Січчю", 93 бригадою, міліцейськими підрозділами, батальйоном "Дніпро-1", батальйонами ОУН і "Правого сектору". Нас знають, з нами координують свої дії. Зі своїм свободівським батальйоном "Січ" ми створили об'єднаний контингент ‒ підрозділ зі спільним командуванням. Поки був я ‒ то було під моїм командуванням. Зараз передав командування Чорноті (Юрієві ЧЕРКАШИНУ) ‒ на період моєї відсутності. Ми там не розділяємо "Карпатську січ" та "Січ". Просто "Січ" ‒ це є офіційний батальйон, а ми є добровольці, які згідно з Конституцією захищаємо свою Батьківщину. Діємо і виконуємо завдання спільно. Навіть стараємося на кожну позицію посилати бійця і з "Січі" і обов'язково з "Карпатської Січі".

‒ А Ви, бачу, ще й плануєте повертатися?

‒ Безумовно. Як тільки зшиють рану і я зможу рухатися ‒ відразу поїду туди.

‒ З висоти пережитого, що таке ця війна?

‒ Для мене це священна війна. Я її чекав давним-давно і розумів від початку своєї свідомої української патріотичної діяльності, що рано чи пізно вона буде. Боявся, що відбудеться без мене. Але вона відбулася за мого життя, і я розумію зараз, що це війна на знищення однієї з держав. Або російської або української. Співіснування цих двох держав я не бачу. Тому й не бачу швидкого закінчення… В Росії розуміють, що коли українська держава відбудеться ‒ їхня імперія лусне і посиплеться. І тому, на мою думку, річ не в Путінові. В Росії прекрасно розуміють, що тут ‒ їхні війська, що все це ‒ їхня затія, і правда ‒ не на їхньому боці… Відповідно й ми маємо розуміти, що все це не закінчиться жодними перемовинами… Ми отримали шанс вирватися з вікової залежності й обіймів того північного ворога, який вкрав нашу історію і який сотнями років нищить нас як націю. Або вони захоплять нашу державу і знищать нас, або ми оборонимо свою державність і це фактично призведе до розпаду Росії.

Треба готуватися до тривалого протистояння, яке розтягнеться на роки. Нагадаю, що у 30-х роках наші політики також говорили, що от нам дали якісь маленькі блага і треба схопитися за тоненьку ниточку миру і тихо сидіти. А це призвело до Голоду та мільйонів невинно убитих українців.

Газета ВО "Свобода"